Літургія - Таїнство Царства

Автентичне розуміння Євхаристії, як «Таїнства Царства» у рефлексії Олександра Шмемана

Видатний російський богослов шанований і в католицькій  церкві,  Олександр Шмеман у своїй книзі «Євхаристія Таїнство Царства» намагається очистити Літургію, Євхаристійне зібрання Церкви, від неправильних нашарувань і думок які виникли протягом століть, від її індивідуалістичного пієтизму у її сприйнятті. Він  критикує зведення середновічніми методами штучне виділення у Євхаристії найважливіших моментів та забуття, про її еклезіологічний зміст.

Вартим засуду є відокремлення співслужіння священика і народу, бо Літургія має відбуватися у їх синергії (співдії). Зміст  Причастя у його призначення для всіх, а не для окремих “благочестивих” християн. Спостерігається надання більшого значення чинам аніж їхній суті. Служба Божа містить ідею зібрання: собор – місце де в Христі небо і земля, все створіння спрямоване до Царства Небесного (архітектура наших храмів з куполами якраз  це відображаю). Зібрання в Церкву, як  живе Тіло Христа - це перша літургійна дія та умова таїнства і сходження її на Небо. На Проскомидії, на дискосі підкреслюється зібрання всіх навколо Агнця, залучення всіх до його жертви.

Отець Олександр чудово пояснює автентичне значення символу, що є дуже важливим у розумінні Євхаристійних символів, та особливо Переєстествлення. Символ, за його словами, не протиставиться реальності, а навпаки є виявом і присутністю Іншого, як реальності яка в цих умовах не може проявитися по-іншому як тільки у символі. Євхаристія, чи Церква на загал, є Символом Царства Божого, яке являється у цьому світі. Ікона,  теж є символом, є причетна до реальності яку являє. Цей богослов чудово дає пояснення частин Літургії, критикуючи неправильний символізм.

Перший виголос: «Благословенне Царство Отця і Сина і Святого Духа» – означає визнати його (Царство) як найвищу цінність і мету життя, коли, разом зібравшись у Церкву, свідчимо, що Христос є його Царем і Господом та, що воно вже є нам дароване. Це час, коли Боже Царство входить у занепалий час світу.  Антифони – це були первісно псалми, які співалися під час процесійного ходу до храму. Малий Вхід є входженням Церкви у Царство Боже, і приношення стосується не лише Св. Дарів але й цілої Церкви. Вхід підкреслює динамічний характер Євхаристії, як руху, восходження і наближення до неба та показує обряди пов’язані із читанням Слова Божого – усе це зараз найбільше збереглося у чині Архиєрейської Літургії. Сходження священнослужителя від воріт до престолу, від престолу до горного місця є свідченням висоти на яку підніс нас Син Божий. Олександр Шмеман вважає правильною інтерпретацію всіх євхаристійних молитов, як молитву Самого Христа до Свого Отця, що дарована нам – це найбільший дар Церкви. Досвід Святого (Божої Святості) спонукає покаянно молитися «Святий Боже», яке є довершенням примиренням неба і землі, у якій нам дано бути учасниками святості.

 Також Читання Слова Божого: Апостола і Євангелія, не є відірваним від таїнства, бо ми пізніше причащаємося Того, хто приходить до нас у Слові. Євангеліє є передусім є словесною іконою і перебуванням серед нас Христа, а також, і то найперше іконою Воскресіння. «Алилуя», як мелізматичний спів, де мелодія переважає над змістом,  вигук людини захопленої присутністю Бога.

Олександр Шмеман наголошує на есхатологічному аспекті Євхаристії: «У кожній Літургії Церква зустрічає грядущого Господа і має повноту Царства. Спасти себе можемо тільки віддавши своє життя Христу». Антимінс підкреслює зв’язок, одність парафії з єпископом, цим Євхаристія  виявляється як акт цілої Церкви, що є подоланням гріховної роздробленості світу.

Великий Вхід – це наше входження у жертву Христову, приношення Цервою самої себе, Христос підносить нас у небесне святилище. «Нехай пом’яне вас Господь у царстві своїм» – наше життя є перебуванням у Божій пам’яті, смерть людини – видалення з неї (звідси бере своє вічная пам’ять на заупокійних богослужіннях). Христос є досконалою пам’яттю людини про Бога, бо гріх це забуття.

Євхаристійний спомин є пригадуванням Христа, але не минулого, а живого, це вхід у його любов. Єдність віри, як відновлена єдність з Богом і у Ньому з усім творінням, усе життя Церкви «світліє Троїчною єдністю священнотайно».  «Благодать Господа нашого Ісуса Христа…» – час коли Церква зібралась у Христі і у Ньому приносить Євхаристію. «Вгору піднесім серця»  – знак того, що Євхаристія здійснюється не на землі а на небі, тут важливо щоб ми не залишилися на землі, а усім єством піднеслися над земним, як навчає св. Кирило Єрусалимський у своїх Містатогійних катехизах. Уся Анафора є благодаренням, це досвід раю, бо неможливо дякувати Богу не знаючи Його, зустріч з ним – його відновив і подарував людині Христос, як також можливість називати Бога Отцем, мати доступ до нього. «Свят, свят, свят Господь Саваот…» – молитва благодарення, сходження Церкви на небо.  Спомин Тайної Вечері, як сакральний спомин жертви на хресті – завжди актуалізується в Євхаристії на наших вівтарях, за нас і для нас. Вся Євхаристія є спомином Христа, таїнством і досвідом його присутності. Сенс Тайної Вечері у досвіді Церкви сходження у небесну реальність, яку дарував Христос на Тайні Вечері, це об’явлення Царства Божого. Є вартим засуду виділення євхаристійного спомину від цілісного священнодійства, вона не є тільки засобом (особистого освячення), а найперше даром і метою: Царством любові Отця, Сина і Святого Духа. Ця жертва містить усе життя Христа та його служіння, вона є сам Христрос.

Суть Літургії не тільки у переміні дарів (Епіклеза), але у епіфанії (явлінні) здійсненого Христом спасіння світу. Об’єктом закликання Святого Духа є не тільки Святі Дари, але й люди, преміна нас «на нас і на ці дари», уможливлення ношого причащання Христові.

Очевидною метою Євхаристії є Причастя всіх вірних, а не одиниць, що на сьогодні є еклезіологічною кризою абсолютній більшості наших парафій.  Глибоке нерозуміння суті Причастя, яке є нашою участю у здійсненні Церкви. Здійснюється Євхаристія повністю тільки у нашому Причасті. В ранній церкві хто тричі пропускав Євхаристійне зібрання той вважався зрадником Христа. Церква перших християн знала, що ніхто по своїй суті не достойний приймати Тіло і Кров Христову, тому для неї приготування полягає у відповіді любові на любов. Причастя для всіх присутніх – ось сенс молитов, що йому передують, які колись читалися вгослос, а тепер священик читає потихо (каяники та оглашені в цей час уже вийшли).

Олександр Шмеман, доктор літургійного богослов’я наголошує неодноразово, що таїнство зібрання, таїнство приношення, піднесення і благодарення та спомину є єдине таїнство Царства Божого, єдиної жертви і любові Христа. Очевидна актуальність даної думки залишається для розвитку нашого уявлення про Святу Літургію, її істинний зміст та значення її обрядів. Найчастіше ми не те що правильно нерозуміємо цього, але перекручуємо. А Служба Божа, як Таїнство Божого Царства має на меті заангажувати (активно залучити) все наше єство у впровадження Царства Божого вже тепер у цей світ, якщо не явно і повністю то хоча б частково, бо й сама Євхаристія здійснюється тоді в повній мірі коли ми стаємо носіями Бога у всьому нашому життя. 

Василь Скурчанський магістр теології (Івано-Франківська Теологічна Академія)